Феміністка й письменниця з Буковини: 15 фактів про Кобилянську.

1. Народилася 1863 року у гірській Південній Буковині – у містечку Ґура-Ґумора (нині – Ґура-Ґуморулуй, Румунія).

Родина часто переїжджала. У 1869 – із Ґумори у Сучаву, аби діти мали змогу відвідувати школу. Ще через 6 років – у гірський Кимполунг (нині – Румунія). 1889 перебираються у Димку (сучасна Чернівецька область), у будинок бабусі Кобилянської, оскільки батька звільняють зі служби. А через два роки – у Чернівці, де Ольга житиме наступні майже 50 років.

2. Найяскравіші спогади із дитинства та юності в Ольги пов’язані саме з Кимполунгом.

Вона часто згадує в листуванні про тамтешню розкішну природу, їздить із Чернівців на вакації, часто запрошує туди Осипа Маковея, показує містечко Лесі Українці.\

3. Батько, Юліан Кобилянський, галичанин, виходець зі шляхетського роду з Наддніпрянщини, був секретарем повітового суду.

Мати, Марія, походила із німецько-польського роду Вернерів – тих, що подарували світу німецького поета та драматурга Захарія Вернера. Вдома розмовляли українською, польською та німецькою мовами, володіли румунською та чеською.

4. Кобилянські вважали найважливішим — вивчити своїх п’ятьох синів.

Доньки ж, Ольга та Євгенія, отримали лише початкову освіту: чотири класи німецької школи у Кимполунзі. Брати стали досить відомими: Степан – живописцем, намалював, зокрема, портрет Ольги; Юліан – відомим філологом, автором кількох підручників.

5. Тодішня Буковина належала до складу Австро-Угорщини, тому Ольга Кобилянська у школі навчалася німецькою.

Українську вивчала вдома з вчителькою-українкою, водночас багато читала, обговорювала з нею літературу. Фактично рідна мова дається Ользі нелегко: вже в дорослому віці вона часто просить українських митців корегувати її твори.

6. Окрім літератури, Кобилянська виявляє інтерес до найрізноманітніших сфер діяльності.

Цікавиться музикою – грає на фортепіано, цитрі, дримбі, непогано малює, грає в театрі, навіть мріє стати професійною актрисою. Любить верхову їзду.

7. Перші твори Кобилянська написала у 14.

Це були вірші – німецькою мовою. У 17 пише перше оповідання – «Гортенза, або Нарис з життя одної дівчини» – теж німецькою.

8. Спілкуватись та наполегливо вивчати українську її спонукають подруги, з якими познайомилась юнкою.

Августа Кохановська, яка згодом ілюструватиме новели письменниці «Некультурна», «Природа», «Битва», «Під голим небом»; Софія Окуневська, перша українка на західноукраїнських землях, що здобула університетську освіту і стала лікаркою; Наталя Кобринська, письменниця, очільниця жіночого руху на Галичині. Згодом Августі Кобилянська присвятить «коротку фантазію» «Людина з народу», Кобринській – повість «Людина», Окуневська стане прообразом героїні «Доля чи воля».

9. Товаришки мали вплив не лише на творчість Кобилянської, а й на її приватне життя.

Кобринська знайомить Ольгу зі своїм двоюрідним братом Євгеном Озаркевичем, який стане першим невзаємним коханням дівчини. Якось Наталка тихцем їй сказала, що Ґеньо одружиться з Ольгою. Вона ще цілий рік після того чекала від хлопця пропозиції. Проте він вважав її лише розумною панянкою для бесід. Брат же Ольги, Юліан, займався із Софією Окуневською латиною і був у неї таємно закоханий.

10. Чоловіки остерігались Кобилянської через її європейське мислення, прогресивні та емансиповані погляди, хоч сама вона була дуже жіночною.

«Чому жоден чоловік не любить мене тривалий час? Чому я для всіх тільки “товаришка”?», – пише в одному із листів 1886 року.

11. Після знайомства із Кобринською, що вже активно займалася громадським життям, Ольга ще більш гостро проживає свої феміністичні погляди.

У 1894 вона стає однією з ініціаторок створення «Товариства руських жінок на Буковині», на одному із засідань виступає з доповіддю. Проте дуже скоро полишає організацію через москвофільські погляди. Одночасно допомагає Наталі видавати альманах «Наша доля»; стає головою таємного товариства «Кружок українських дівчат»; пише нариси, статті, виступає у журналі «Народ».

12. Свій письменницький шлях вона починає як німецькомовна авторка.

Перші її твори написані саме німецькою. Навіть свою «Царівну» Кобилянська почала писати німецькою – під назвою «Лореляй». Вона писала вірші, згодом – новели. Пізніше – повісті, сюжети для яких знаходила у життєвих ситуаціях, які проживала сама. Особливість творчості Кобилянської у тому, що кожен її великий твір умовно «обростав» малими прозовими жанрами: і тому, що мала прозова форма була популярна того часу, й аби попрактикуватися у розкритті характеру персонажа.

13. Заміж Кобилянська так і не вийшла. Переживши кілька приступів важкої хвороби, часто їздила на курорти, аби покращити здоров’я.

В одному з німецьких санаторіїв почала писати новий твір, про який згадувала: «”Ніобу” я написала просто з причини, коли полюбила одного чужинця. Скажу вам щиру правду, що не наш навчив мене, що таке правдива, щира, чиста, свята любов, а чужий, німець. За границею пізнала я його». Проте більше не було жодних згадок про цього чоловіка. Факт відсутності офіційного чоловіка у житті Кобилянської змушує декого називати її нещасною коханкою, лесбіянкою, жінкою третього стану, а також самотньою матір’ю.

14. Дитяча мрія Ольги стати акторкою переросла у палку любов до театру, а згодом і до кіно.

За життя авторки було кілька спроб інсценувати її твори, а сама Кобилянська мріяла навіть екранізувати свою «В неділю рано зілля копала…» і подавала сценарій в одну з німецьких кіностудій, проте підтвердження не отримала. Вперше ж твір авторки з’явився саме на сцені театру – постановка «Землі» у 1847 році в Чернівцях. І лиш у 1954 вийшов фільм за цим же твором.

15. Ольга радила «завершувати кожен день книгою».

Казала, що у тривале ув’язнення взяла б із собою Євангеліє, Фауста Гете та Тараса Шевченка. Неабияк захоплювалася скандинавською літературою, зокрема творчістю Єнса Петера Якобсена: «…се один з найулюбленіших моїх авторів. Через нього я полюбила усю датську, норвезьку і шведську літературу».

Книги Кобилянської